Наївний живопис Поліни Райко з Херсонщини, яка в 69 взялась за пензлик


Історія української художниці Поліни Райко – дивовижний приклад того, що яка би важка і трагічна не була б доля, потрібно навчитися знаходити в ній сенс, і що ніколи не пізно почати все з чистого аркуша. Жінка почала займатися живописом в похилому віці. І це захоплення не тільки допомогло їй знайти себе в життєвій круговерті, а й принесло їй підтримку шанувальників її таланту.

Живопис Поліни Райко

Райко Пелагея (Поліна) Андріївна (в дівоцтві Солдатова) – українська художниця з міста Цюрупинська, що під Херсоном, яка працювала в стилі наївного мистецтва. Ім’я цієї жінки, яка почала свою творчу кар’єру в 69 років, стоїть в одному ряду з таким українськими художницями як Марія Примаченко, Тетяна Пата, Ганна Собачко-Шостак.

Все життя художниці сповнене трагедіями і випробуваннями. Зовсім юною Поліна була викрадена в Німеччину, тому війна завжди була для неї гірким спогадом і болем. Повернувшись з Німеччини додому, вийшла заміж і народила двох дітей – дочку і сина. У 1954 році сім’я Райко побудувала на новій ділянці біля річки власний будиночок. Жили дуже скромно, тримали свій город та отримували колгоспні трудодні. Зараз складно сказати, чи взяла б Поліна Андріївна в руки пензель і фарби, якби не жорстокі удари долі.

У 1994 в сім’ю Поліни Андріївни прийшла біда: в автокатастрофі загинула дочка Олена, залишивши своєму чоловікові двох синів – внуків Поліни Андріївни. Через рік помер чоловік Микола, а ще через пару років син Сергій потрапив до виправної колонії. Син спився і майже розгромив будинок, пропив все, що хоч трохи було цінним, навіть кабелі електромережі.

Перші живописні композиції на стінах будинку Поліни Райко з’явилися, коли Сергій відбував термін у виправній колонії. Залишившись одна, самотня жінка вирішила привести в порядок розгромлений будинок. «Все одно потрібно було підмазувати і підфарбовувати стіни, – згадувала Поліна Андріївна, – ось і думаю, дай-но спробую що-небудь намалюю, що б душі було веселіше».

Однак радість не приходила: кожен новий малюнок народжувався зі сльозами на очах: ​​«Щоб не плакать, я почала співати. Стою на столі, малюю і пою: будинок-то порожній. Сусіди думали, що з глузду з’їхала, але малюнки багатьом подобалися».

Надія на те, що син, повернувшись з колонії, усвідомить свою провину і почне вести нормальний спосіб життя, відразу ж відпала: з поверненням Сергія погроми в будинку поновилися, мало того, він навіть кілька разів завдавав старенькій матері ножові поранення. Життя Поліни Андріївни постійно було під загрозою і страшно подумати, чим би це все закінчилося, якби не його цироз печінки.

Поховавши сина, вона залишилася зовсім одна, онуки не дуже-то і згадували про стареньку. І знову взялася за пензель і фарби.

Вдень бабуся Райко підробляла, де могла, адже пенсія була зовсім маленька, та і та йшла на найдешевші пентафталеві емалеві фарби. Ну а по ночах включала електричну лампочку, закривала вікна віконницями і творила своє самобутнє мистецтво.

За чотири роки розписала Поліна Андріївна всі стіни і стелі свого будинку та літньої кухні, паркани, хвіртки, ворота, навіть пам’ятники чоловікові і синові на місцевому кладовищі, використовуючи християнську, радянську і язичницьку символіки – все що знала.

А робила свої композиції Поліна Андріївна на біографічні сюжети. Ось чоловік – гіркий п’яниця, якого “посадила” Поліна в човен, “дала” в руки кобзу, а поруч “розставила” пляшки з алкоголем – щоб нарешті напився.

Останньою роботою 76-річної Райко був автопортрет, написаний на тильній стороні дзеркала. Мабуть тому, що всі стіни в будинку були вже записані малюнками. А може передчуття свого кінця спонукало Райко на такий крок.

Ми звикли асоціювати мистецтво з максимально точним копіюванням навколишнього світу, але свій живопис самобутня художниця пропускала через себе, а її рука відображала гармонію цього світу вже в її баченні. Поліна Андріївна, що не мала абсолютно ніякої художньої освіти, свою несподівану тягу до живопису називала Божим даром за всі біди і страждання, що випали на її долю.

Після смерті художниці громадські активісти та художники почали кампанію за збереження її незвичайного будинку, так як спадкоємці не дуже переймалися цим. В результаті його викупила канадська сім’я, яка планує створити в будинку Райко музей. Але поки це тільки плани.

На сьогодні пам’ятка зберігається завдяки зусиллям активістів Херсона, на їхнє прохання за будинком доглядають місцеві жінки. Але час невблаганний, і в будинку почали тріскатися стіни, лущитися фарба. Питання збереження оригінальних розписів будинку залишається відкритим.

У 2019 році на інтерактивній виставці Ukraine WOW, створеній Gres Todorchuk на замовлення “Укрзалізниці”, одна з локацій була присвячена живопису Поліни Райко.

«Це – неймовірні малюнки. Після її смерті хату купила родина з Канади. Зараз малюнки починають зникати, оскільки фарба була дешева. Аби розповісти гостям про не зовсім відому історію, ми вирішили відтворити малюнки художниці в хаті-мазанці у нас на виставці», – зазначила керівниця проєкту.

Раніше ми розповідали цікаві факти про картину «Поцілунок» Густава Клімта.

А також знайомили з секретами картини Марка Шагала «Над містом»

Твоє враження від прочитаного

Злий Злий
0
Злий
Мило Мило
0
Мило
Фігня Фігня
0
Фігня
Химерний Химерний
0
Химерний
Подобається Подобається
1
Подобається
О боже О боже
1
О боже
Круто Круто
0
Круто
Що за! Що за!
0
Що за!

Коментар 0

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Наївний живопис Поліни Райко з Херсонщини, яка в 69 взялась за пензлик