Остап Вишня: як головний гуморист Україні відбував 10 років у таборах


На допитах письменник питав, чому його не звинувачують в «зґвалтуванні Клари Цеткін», в таборі “оспівував» трудові будні, а від розстрілу врятувався завдяки морозу.

За кількістю проданих книг цього українського письменника випереджає лише Тарас Шевченко. І навіть просто чуючи його псевдонім, хочеться посміхатися – Остап Вишня.

Життя Остапа Вишні

На відміну від творчості, життя Остапа Вишні не завжди булo веселим. У 1933-му його заарештували і засудили до 10 років позбавлення волі. Він відсидів від дзвінка до дзвінка в Ухтинсько-Печорському виправно-трудовому таборі (підрозділ, що входив в структуру ГУЛАГу, пізніше поруч утворилося місто Ухта, Республіка Комі РФ).

Привід для арешту був, м’яко кажучи, дивний – тероризм. Нібито гуморист з товаришами готував замах на відомого партійного діяча Павла Постишева. Звинувачення було настільки безглуздим, що на допитах в НКВД письменник не зміг втриматися від жарту: «Чому б вам не звинуватити мене і в згвалтуванні Клари Цеткін?»


За іронією долі, через кілька років сам Постишев був оголошений ворогом народу і засуджений до вищої міри покарання. І, за сімейною легендою, Вишня знову не втримався від іронії, мовляв, я ж перший хотів його розстріляти! Але це було через кілька років, а на початку терміну гумориста ледь самого не поставили до стінки.

За розповідями очевидців, а може, просто байка така, письменника врятував псевдонім – наказали ліквідувати Остапа Вишню, а укладений за документами був під справжнім прізвищем і ім’ям – Павло Михайлович Губенко. Втім, рідні скептично ставляться до цієї версії, і розповідають історію про те, що діда врятували морози, які скували річку Печору. Пароплав з арештантами довго не міг пробитися до порту призначення. І поки арештанти йшли по етапу, начальника табору встигли зняти з посади і розстріляти, а наказ про розстріл Вишні щасливо загубився.


Якщо зняти фільм за листами, які писали один одному Остап Вишня і його дружина в ті роки, то вийде серіал цікавіше, ніж бразильські мильні опери. У листуванні є і біль, і сльози, і загублені діти, і неймовірні зустрічі, і, звичайно, закінчується все гепі-ендом і посмішкою. На жаль, влада заборонила жінці Остапа Вишні надовго залишитися поруч з чоловіком. Варвара Олексіївна разом з донькою Марією переїхала в Архангельськ, потім в Рязань. Син Павла Михайловича від першого шлюбу В’ячеслав залишився у рідні на Україні, а під час війни поїхав вчитися в Ленінград. “Біля мене хоч Гвинтовка и Багнет, – а хто ж вас та боронити? Бог? Скасували ж його!» – з гіркою усмішкою пише Вишня рідним.

У таборі йому доручають написати цикл оповідань про працю ув’язнених. «І тут він не втримався від двозначного іронічного тону. З пафосом писав про те, що за останні роки на Півночі значно збільшилося населення – дивіться, який прогрес! Незадовго до звільнення у важкому стані, з виразкою, дідусь потрапив в таборі в лікарню. Дізнавшись, що письменник за освітою медик, табірний лікар взяв його під свій патронат, зарахувавши в фельдшери, що зробило життя трохи легше. Але після того як Остапа Вишню випустили на свободу в 1943 році, то відразу ж знову поклали в московську лікарню. Лікували виразку і просто відгодовували. у тому вигляді, в якому він повернувся з табору, показувати громадськості його було не можна».

Дочка письменника Марія під час війни вступила в московський інститут і випадково дізналася, що в одній зі столичних лікарень лежить батько. Письменник не впізнав дочку. Він пам’ятав її 10-річною дівчинкою, а прийшла 20-річна дівчина. «Хто це?»– байдуже спитав у медсестри письменник. «Мурочка», – прошепотіла дівчина прізвисько, яке їй дали батьки в дитинстві.

Не менш драматичною була зустріч і з сином. Дізнавшись, де вчиться В’ячеслав, Остап Вишня поспішив до нього в Ленінград. Заблукавши в чужому місті, він запитав у перехожого: «Як пройти до гуртожитку?» Хлопець відповів, що і сам там живе, поцікавився, кого саме розшукують. Почувши прізвище Губенко, зізнався, що він і є втрачений син. «Перший час В’ячек був ображений, вважав, що і батько, і мачуха його кинули, але потім з розповідей батька все зрозумів».

Майже ніхто не знав, чому Остап Вишня взяв саме такий псевдонім. Швидше за все, просто сподобалося словосполучення, воно саме по собі налаштовує на веселий лад.

Народився Остап Вишня 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту Полтавської губернії у великій селянській родині з 17 дітей. З 1907 року працював фельдшером, але через десять років проміняв цю професію на літературу і журналістику. А в 1921 році в «Сільській правді» побачив світ його псевдонім. Кредо письменника було: «У кого вже не вистачає духу посміятися над своїми власними недоліками, краще того вік не сміятися».

На свободу після майже десятирічного терміну Остап Вишня вийшов в 1943 році в Москві. Як підозрюють рідні письменника, хтось із чиновників вирішив, що воюючій країні не вистачає гумористів, які могли б підняти бойовий дух. Можливо, поклопотався хтось із відомих письменників – після табору Вишню лікували від виразки в московській клініці, потім допомогли переїхати до Києва. 1944 й рік сім’я письменника зустрічала в столиці України.

Остап Вишня керував гумористичним журналом «Перець» і крім цього виступав зі своїми творами. Остапа Вишню могли запросити і працівники заводу, і співробітники ЖЕКу – він нікому не відмовляв. Кажуть, що він читав свої розповіді рівним тоном, без акторської гри, але глядачі все одно реготали до сліз.

Перший час письменник з дружиною жив у друзів, потім отримав квартиру в центрі, а ще пізніше переїхав в знаменитий будинок на вулиці Леніна (зараз це вулиця Б. Хмельницького), де жили сім’ї літераторів і критиків. В квартирі-музеї вдень працювали аспіранти, приходили школярі на екскурсії, яким бабуся розповідала про Остапа Вишню. “А ми з братом, прийшовши зі школи, акуратно протискувалися на кухню, щоб пообідати. На п’ятьох людей були дві житлові кімнати”, – пригадує онука письменника.

Але робити в квартирі музей Остапа Вишні держава не захотіла. Тому внучка Остапа Вишні квартиру продала. За словами спадкоємців, по сусідству з будинком почали будувати торговий центр, по всій будівлі пішли тріщини, а на ремонт квартири грошей не було.

Остап Вишня був завзятим мисливцем ще з часів молодості, але через слабке здоров’я в останні роки свого життя стріляв в основному птицю – для того, щоб вистежити зайця або велику дичину, потрібно багато ходити. Мисливську компанію письменникові-гумориста становили колеги: поет Максим Рильський і письменник Петро Дорошко. Іноді брала в руки рушницю і дружина Остапа Вишні, але все більше, щоб постріляти по мішенях. Та власне, і гуморист не прагнув здобути якомога більше звірини, гуляв, відпочивав і, звичайно ж, жартував над друзями.

Одного разу вони з Рильським вбили зайця, але в сумку класти не стали. Написали записку: “Навіщо ти мене вбив?”, Поклали її поряд з русаком, а самого звіра поставили так, щоб виглядав “як живий”. Як ви розумієте, зайця “підстрелив” ще один мисливець і, прочитавши передсмертного листа, розреготався, відразу зрозумівши, хто його автори.

Ще одним супутником на полюванні був спанієль Гай. Пес брав участь у виставках, і навіть отримав срібну медаль, як підозрюють рідні, не за екстер’єр, а за «спорідненість» з письменником. До слова, мисливці вважали за честь отримати потомство саме від цього пса, і у нього була неймовірна кількість цуценят. Після смерті господаря вірний пес занудьгував, почав тікати з дому, нишпорити по місцях, де з ним гуляв господар, і в підсумку потрапив під машину.

Трохи гумору від Остапа Вишні

— Про що думаєте, Iване Iвановичу?
— Про Америку! Яка все-таки технiка.
— А що таке?
— Кажуть, двоствольну стопку видумали!


Коли не повезе, тобто коли бах-бах! — i повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар… Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:
— Та це ж курка, а не качка! — ви авторитетно заявiть:
— Це — качка. Тепер усi такi качки пiшли. Яровизованi…
— А чому в неї горло перерiзане?
— Чому? Чому? Все вам так ото цiкаво знати. Летiла, побачила, що нацiляюсь, виходу не було, взяла й… зарiзалась. Що ж тут дивного?!

Взимку шкурка в лисицi робиться густа-густа та лискуча, та пухната, а, як вiдомо, лисицю полюємо виключно через її знамените хутро, що має наукову назву — горжетка.

Читайте також: як дружина Володимира Сосюри робила доноси в НКВД на чоловіка та його оточення.

А також про те, як відомого біолога Володимира Симиренка було репресовано у СРСР.

Джерело: fieldsstyleclub

Твоє враження від прочитаного

Злий Злий
2
Злий
Мило Мило
3
Мило
Фігня Фігня
4
Фігня
Химерний Химерний
3
Химерний
Подобається Подобається
180
Подобається
О боже О боже
6
О боже
Круто Круто
15
Круто
Що за! Що за!
5
Що за!

Коментар 0

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Остап Вишня: як головний гуморист Україні відбував 10 років у таборах