Чому українську письменницю Марко Вовчок називали «чорною вдовою»


Українську письменницю Марію Вілінську-Маркович, яку світ знає під псевдонімом Марко Вовчок, сучасники нарекли «чорною вдовою» – тому як «занадто багато життів погубили чари її величезних магнетичних очей». Життя таких жінок, як Марія Маркович, завжди сповнене несподіваних поворотів і доленосних зустрічей.

Ті, хто добре знав письменницю, були єдині в своїй думці про неї: її неповторна харизма полягала в рідкісному поєднанні розуму, таланту, природної краси, аристократизму і поетичної натури. Українська письменниця без особливих зусиль могла закохати в себе будь-якого чоловіка. Однак щастя вона знайшла з ровесником свого сина, який відвіз її в глуху провінцію, подалі від спокус.

Життя Марко Вовчок

Дещо з біографії письменниці

Народилася в сім’ї збіднілих дворян в селі Катериненський Орловської губернії. Мати була з княжого роду Радзивілів, батько мав білоруське коріння. Дівчинка з раннього дитинства росла під впливом своєї матері – жінки високоосвіченої і музично обдарованої. Саме від неї Маша перейняла і любов до музики, і дар художнього слова. Лише одне не взяла вона від своєї мами: вміння красиво і модно одягатися. Все своє життя вона вважала за краще строгий стиль і в нарядах, і в зачісці. Замість легковажного чтива вибирала пізнавальні книги по історії, природничих наук, вивчала іноземні мови, які давалися їй напрочуд легко.

Коли дівчинці виповнилося сім, не стало її батька, а матір, залишившись з двома маленькими дітьми на руках, незабаром знову вийшла заміж. Вітчим виявився жорстоким тираном, який знущався не тільки над своїми кріпаками, а й над дружиною і прийомними дітьми. І мама, бажаючи вберегти своїх дітей від знущань, відправила їх до родичів. Так по чужих хатах і росла майбутня письменниця, як і раніше займаючись музикою, багато читаючи. Дядьки і тітки на її освіту грошей не шкодували, наймаючи гувернанток і вчителів.

Пізніше 12-річну Марію відправили в Харківський пансіон шляхетних дівчат, закінчивши який Маша знову виявляється під опікою у своїх родичів, так як вітчим, до всього іншого, був картярем і п’яницею, вже пропив і програв не тільки свій власний маєток, а й майно дружини. Дівчина знайшла притулок у будинку тітки – Катерини Мардовіної, яка всіма силами створювала всі умови, щоб Маша не відчувала себе бідною приживалкою і безприданницею.

А щоб як-небудь віддячити своїй рятівниці, Маша вчить її дітей всьому, що знає сама і продовжує займатися своїм самоосвітою. Саме в будинку тіточки майбутня письменниця познайомилася з цікавими творчими людьми. Тітонька, керуючись благими намірами, вирішила знайти для Марії вигідного нареченого. І таким виявився, на її думку, місцевий поміщик Ергольский, власник двох тисяч кріпосних душ.

Однак племінниця на той час твердо вирішила вийти заміж за Опанаса Марковича. З ним 16-річна Маша познайомилася на балу. 28-річний Афанасій був шляхтичем, випускником Київського університету, чудесним оповідачем і співаком. І вже ніщо не змогло змусити змінити її рішення – ні вмовляння, ні ультиматум тітки. Незабаром вони одружилися, і Марія покинула будинок Мардовіних. Пізніше вона зізналася, що вийшла заміж зовсім не з великої любові, а бажаючи лише незалежності.

Чоловіки і коханці знаменитої письменниці

Тепер вона як дружина свого чоловіка супроводжувала свого обранця в фольклорних експедиціях, де удосконалювала знання мови, якою будуть написані багато її творів. А також, живучи з Марковичем, вона вперше пізнала справжню потребу – частенько з Опанасом доводилося перебиватися з хліба на квас.

Марія встигла завагітніти і народити маленьку дочку, яка померла в дитинстві, а пізніше – сина Богдана. Молода мама з великою турботою ростила свого малюка і одночасно пробувала себе в літературі. Написані в ті роки розповіді молодої письменниці були настільки гарні, що чоловік вирішив відправити їх своєму другові Пантелеймону Кулішу – власнику друкарні в Петербурзі.

Так десять творів і склали першу книгу «Народних оповідань», підписаних псевдонімом Марко Вовчок. За сімейними переказами Вілінських, псевдонім виник від імені засновника роду – козака Марка, прозваного Вовком. До слова сказати, в той час видавець навіть не здогадувався, що ці розповіді написані жінкою.

Незабаром подружжя Марковичів перебралося до Петербурга. І так сталося, що видавець Пантелеймон Куліш, дізнавшись правду про автора, запалився жагучою любов’ю до Марії і почав відверто за нею доглядати. Молодиця відкинула залицяння настирливого кавалера, але його шлюб все ж розбила. Від нього, не витримавши постійного порівнювання з суперницею, пішла дружина.

Живучи в столиці, молода письменниця починає обертатися в колі знаменитих на той час літераторів. Вона знайомиться з Тургенєвим, Шевченком, Нєкрасовим. Красива і розумна жінка подобалася багатьом, а з Тарасом Шевченком у неї виникає і зовсім справжня міцна дружба.

Золотий браслет, подарований Кобзарем, Марко Вовчок зберігала все своє життя. Навколо 26-річної Марії Вілінської буквально роями вилися найсвітліші голови Російської імперії. У ті роки нею всерйоз захоплювалися Бородін, Боткін, Добролюбов, Костомаров, Менделєєв, Некрасов, Лев Толстой, Чернишевський. Іван Тургенєв не тільки перекладав її розповіді російською, але і залишався для неї на все життя «закоханим іншому».

Живучи в постійному світі спокус, Марія в один момент розриває відносини з чоловіком і їде разом з Іваном Тургенєвим за кордон. Опанас Маркович більше ніколи не побачить дружину і сина: через вісім років він помре від страждань і нестерпної туги, і всі ці роки буде писати Марії листи з благаннями про повернення, на які так і не отримає жодного рядка відповіді.


Іван Тургенєв в Парижі ввів Марію в салон Поліни Віардо, познайомив з Густавом Флобером, Проспером Меріме, а також з видавцем і письменником П’єром-Жулем Етцель. Відносини, які починалися як романтичні, пізніше перейшли в ділове співробітництво на 40 років.

Саме стільки Марія була співробітником журналу «Magasin d`Education et de Recreation». А також сам Жуль Верн подарував Марко Вовчок ексклюзив на свої переклади російською, і вона перевела 15 романів знаменитого француза, підписуючи їх псевдонімом «Лобач», прізвищем останнього свого чоловіка.

Живучи в Парижі, Марко Вовчок багато пише: на той час вона вже освоїла більше десяти мов. А її знаменита повість «Маруся» буде удостоєна нагороди Французької академії. У Парижі Марія заснує перший французький дитячий журнал, і буде писати перші оповідання дітям Франції. Приватне життя Вілінської в ті роки була найбільш обговорюваною темою: “чоловіки божеволіли від письменниці. Сам Герцен, ризикуючи бути схопленим і виданими поліції Росії як політемігрант, їде до Бельгії, щоб тільки побачитися з нею! Польський хімік Владислав Олевінський через нерозділені почуття до Вовчок пускає собі кулю в лоб».

Фатальна жінка на той час залишає Івана Тургенєва, вибравши собі нову “жертву”. Вона всім серцем полюбила Олександра Пассека, історика, етнографа і літератора, який був молодший письменниці на три роки. Але доля і тут внесла свої корективи: через шість років Пассек помирає на руках коханої. Втративши свою любов, Марія повертається в Росію і, щоб відволіктися від похмурих думок і туги вона знаходить собі нове захоплення в особі відомого критика і публіциста Дмитра Писарєва, який був молодший неї на сім років. Однак і для нього любов до Марії також закінчилася фатально: він потонув в Балтійському морі, рятуючи її сина Богдана.

Тепер за письменницею міцно закріпилася репутація “чорної вдови”. І де б вона не з’являлася, за її спиною тут же починали пліткувати про те, що “всі, хто дозволяє собі любити цю жінку, відзначені фатальною печаткою смерті”. Чоловіки стали цуратися її товариства.

Та й вона сама з дня смерті Дмитра Писарєва, впавши в глибоку депресію, як ніби викреслила зі свого життя чоловіків. Подейкували, що в будинку Маркович навіть кота замінили на кішку. І працювала письменниця суто з жінками, видаючи журнал.

Але минув час, і знову знайшовся сміливець, який кинув виклик долі з готовністю пожертвувати життям заради прекрасних очей Марії. Її обранцем став молодий гардемарин Михайло Лобач-Жученко – друг її сина Богдана, який був на 17 років її молодше. Однак пройшло сім довгих років, перш ніж Марія дала згоду стати його дружиною. Саме з ним Марія Маркович знайшла нарешті спокій і сімейне щастя.

Вони обвінчалися, і довгі роки вона слідом за чоловіком переїжджала з одного місця служби на інше. Як правило, це були маленькі провінційні невеликі містечка, де ніхто не знав про минуле Марії і неприємні скандали, які супроводжували її по життю. Вони з Михайлом жили звичайним сімейним життям, виховуючи сина Бориса, а вірніше онука, якого письменниця усиновила. Були часи в її житті, коли вона майже нічого не писала і дуже рідко займалася перекладами. Її долали постійні депресії, вона сильно розповніла. Лише оселившись на Кавказі, в Нальчику, в маленькому будиночку з прекрасним садом, Вовчок знову береться за перо і видає повне зібрання своїх творів – а їх за роки накопичилося чимало!

Однак Марію починають мучити постійні головні болі, і незабаром лікарі поставлять діагноз – пухлина мозку. Померла велика українська письменниця на руках у свого чоловіка, з яким прожила майже 30 років свого життя. Чоловік письменниці, Михайло, облаштував садибу в Нальчику під меморіальний будинок-музей на честь дружини.

На сьогодні там зберігаються особисті речі знаменитої письменниці, книги, фотографії та документи, що розповідають не тільки про неї, а й про тих, хто любив її і писав їй все життя: Івана Тургенєва, Дмитра Писарєва, Тараса Шевченка. Син Богдан став перекладачем і журналістом, а Борис – інженером-механіком морського флоту, професором. Обидва написали мемуари-спогади про життя великої Марко Вовчок.

Раніше ми розповідали про картини Шевченкаhttps://populyarne.com.ua/kartyny-tarasa-shevchenka/.

А також публікавали статтю про кохання Ліни Костенко.

Твоє враження від прочитаного

Злий Злий
0
Злий
Мило Мило
0
Мило
Фігня Фігня
0
Фігня
Химерний Химерний
0
Химерний
Подобається Подобається
4
Подобається
О боже О боже
1
О боже
Круто Круто
0
Круто
Що за! Що за!
1
Що за!

Коментар 0

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Чому українську письменницю Марко Вовчок називали «чорною вдовою»