fbpx

Реальна історія Людмили та Василя Ігнатенка — пожежника, який гасив пожежу на 4-му реакторі ЧАЕС


Василь Ігнатенко був одним з перших пожежників, які прибули на Чорнобильську АЕС гасити звичайну пожежу (як вони тоді думали). Сьогодні історію Василя і Людмили Ігнатенко знає весь світ завдяки серіалу «Чорнобиль» від НВО, прем’єра якого відбулася 6 травня 2019 року. Але чи чесні були творці серіалу з глядачами, розповідаючи про долю героя і справжній подвиг самовідданості, який зробила його 23-річна дружина?

18-річна Людмила та 20-річний Василь познайомились в Прип’яті. Дівчина народилася і виросла в українському місті Галич Івано-Франківської області, а в Прип’ять потрапила за розподілом після закінчення кулінарного технікуму.

Василь Ігнатенко був родом з білоруського села Сперіж’є. Отримав професію електрика в Гомелі, працював в Бобруйську, звідки і був покликаний в армію. Служити йому довелося в пожежній частині в Москві, а після демобілізації став працювати за фахом, отриманої в армії. Роботу знайшов в Прип’яті, всього в 40 кілометрах від рідного села.

В першу ж зустріч Людмила здивувалася, наскільки новий знайомий говіркий. Він весь час розповідав якісь історії і безперестанку сипав жартами. Того вечора він пішов її проводжати. Це було перше кохання. Тоді вона навіть не здогадувалася, наскільки сильним воно може бути…

Через три роки Василь і Людмила одружилися, жили в гуртожитку прямо над пожежною частиною. Будували плани, мріяли про дітей. Вони прожили три роки і не встигли навіть надивитися один на одного. Весь час ходили, тримаючись за руки, і зізнавалися один одному в любові.

Коли Василь був у зміні, Людмила часто дивилася у вікно і милувалася чоловіком. Весною 1986 року вони вже знали: у них скоро буде дитина. Мріяли, як славно заживуть втрьох. 27 квітня вони збиралися поїхати з чоловіком до його рідних, адже треба було допомогти посадити город. Але 26 квітня 1986 року перекреслило всі надії.

В ту ніч була якраз зміна Василя. Людмила почула шум на вулиці і виглянула у віконце. Чоловік помахав їй рукою і звелів відпочивати, адже о шостій ранку вони будуть вже вирушати в дорогу до його батьків в Білорусь. Він лише сказав, що на АЕС пожежа. Тоді ще ніхто не знав про вибух четвертого енергоблоку. Людмила дивилася на заграву на обрії, полум’я піднімалося дуже високо.

Заснути вона так і не змогла. Все чекала і чекала, коли ж зміна повернеться в частину. О сьомій ранку Людмилі передали: Вася в лікарні. Вона бігла, не розбираючи дороги, але у лікарні вже стояло оточення, туди нікого не пускали. Біля оточення стояли дружини і рідні інших пожежників, які опинилися в лікарні.

Вони кидалися до кожної машині швидкої допомоги, але і до них не пускали. Дівчина розшукала знайомого лікаря, вмовила її пропустити на кілька хвилин до чоловіка. Він просив її їхати, рятувати дитину. Але як же вона могла кинути його в таку хвилину.

Лікар сказала: всім потрібно молоко, десь по три літри. Людмила з подругою вирушили в село, привезли молоко всім шістьом пожежним, які постраждали першими. Далі все було, як в тумані: БТРи на вулицях, біла піна, якою мили вулиці, військові в респіраторах.

Потім всім рідним веліли зібрати сумки пожежникам: вночі їх відправляли спецрейсом до Москви. Але коли дружини повернулися до лікарні, літак вже вилетів. Їх спеціально відіслали від лікарні.

У місті почалася евакуація, обіцяли всіх повернути через кілька днів додому, а поки поселити у наметах на природі. Народ збирався весело, ніхто ще не знав масштабів трагедії. Готувалися відзначити Перше травня, везли з собою м’ясо на шашлики.

Людмила поїхала до батьків чоловіка. Дорогу не пам’ятала. Там встигли посадити картоплю, а потім вона почала збиратися в Москву, до Васі. Почувала себе вона погано, її весь час нудило. І свекруха не відпустила її одну, відправила разом з нею свекра. У Москві перший же міліціонер показав їм дорогу до шостої лікарні, радіологічної.

Люда усіма правдами і неправдами домоглася побачення з чоловіком. Вона була худенькою, про її вагітність ніхто не знав. Завідувачка радіологічного відділення довго розпитувала дівчину. А Людмила відчайдушно брехала про те, що у них з Васею двоє дітей, син і дочка. Заввідділенням Ангеліна Василівна Гуськова повірила і дозволила їй на півгодини пройти до чоловіка, заборонивши торкатися до нього. Людмила вже тоді знала: вона нікуди з лікарні не піде, буде поруч з Васею.

View this post on Instagram

#chernobylhbo

A post shared by @ hbochernobyl on

Вона увійшла в палату і побачила, як чоловіки грають в карти і весело сміються. Побачивши дружину, Вася щасливо розсміявся: і тут знайшла! Така у нього дружина! Пишався і радів.

Вона була з ним поруч майже увесь час. Спочатку жила у знайомих, потім їй дозволили оселитися в готелі при лікарні. Вона готувала бульйони і годувала Васю і його колег. Потім їх усіх поклали в різні палати. За всіма доглядали солдати, тому що персонал відмовлявся без спецзахисту підходити до постраждалих. І лише Людмила незмінно була поруч з Василем. І навіть тоді вона ще не уявляла всієї сили своєї любові.

Вона завжди тримала його за руку і не звертала ніякої уваги на заборони лікарів. Їй здавалося: вона зможе його врятувати силою своєю неймовірної любові. Вона завжди думала про нього. А потім був День Перемоги. Раніше Василь мріяв показати їй салют в Москві. Увечері він попросив дружину відчинити вікно. Він дістав з-під подушки три гвоздики і простягнув Людмилі: він обіцяв на кожне свято дарувати їй квіти. І тут умовив медсестру купити букет для дружини.

У серіалі «Чорнобиль» цей епізод описаний трохи по-іншому. Там Людмила стоїть біля відчиненого вікна і описує чоловікові види Москви. І беззвучно плаче, тому що перед нею – тільки сіра стіна. Навіщо автори фільму побудували цю стіну? Можна тільки припустити, що таким чином вони хотіли показати ставлення влади до людей.

Лікарі вже знали, що вона вагітна. Лаяли за обман, але Людмила точно знала: вона повинна бути поруч з чоловіком. Їй сказали, що всі ці дні вона знаходиться поруч з реактором: чоловік отримав 1600 рентген. Але Людмила була вперта: вона не піде.

Людмила змушувала його мріяти, навіть змусила чоловіка придумати ім’я майбутній дитині: якщо дівчинка – Наташа, хлопчик – Вася. Правда, Людмила на Васю не погодилась.

Зміни були незворотні. Людмила ніколи не забуде цих днів в московській лікарні. Вона бачила, як чоловікові кожен день стає все гірше. Радіацією були вражені всі органи. Колір шкіри змінювався від нормального до синього, бордового, сірого, потім це було вже не тіло, а одна суцільна рана. Вона змінювала йому постіль, піднімала на ліжку і кожен раз на її руках залишалися шматки його шкіри.

Була крихітна надія, що йому допоможе пересадка кісткового мозку. Донором міг стати хтось із родичів. Краще за всіх підійшла його 14-річна сестра Наташа, але Василь заперечив: вона занадто маленька, їй операція зашкодить. Донором стала старша сестра Людмила. Але пересадка не допомогла.

Дружина пожежника майже не відлучалася від нього. Варто було їй піти прилягти на кілька хвилин в готельному номері, як тут же звонила нянечка: Вася кличе. І вона вставала і йшла до нього. Він завжди її кликав.

У той день вона поїхала на похорон колеги чоловіка. Людмили не було всього три години. Коли вона повернулася, Василь Ігнатенко вже помер. Вона встигла з ним попрощатися: він все ще був в спеціальній камері, де перебував в останні дні. У цинкову труну Василя Ігнатенка поклали в парадній формі, але босоніж: йому не змогли підібрати взуття, настільки розпухли ноги. Але одягнули в парадну форму. Ховали на Митинському кладовищі в запломбованій цинковій труні.

Вона продовжувала любити його все життя. Кожен день, кожну хвилину. Їхня донька Наташа народилася в Москві раніше терміну, після поїздки Людмили на цвинтар до чоловіка. Народжувала вона у Ангеліни Василівни Гуськової. На вигляд з дівчинкою було все в порядку, але у дитини був цироз печінки і порок серця. Лікар сказала: дочка врятувала свою маму, прийнявши радіацію на себе. Наташа померла через чотири години, її поховали біля тата.

Людмилі дали квартиру в Києві, де вона буквально божеволіла. Вона як і раніше сумувала за чоловіком, і ніхто їй не міг замінити коханої людини. Коли зрозуміла, що так жити більше не можна, вирішила народити дитину. Новому чоловікові пояснила всю ситуацію. Чесно зізналася: любить вона тільки свого Васю.

Вона стала мамою, раділа, що їй тепер є заради кого жити. Син ріс хворобливим, але Людмила була щаслива: її життя знову набуло сенсу. А Василь снився їй чи не щоночі…

Нагадаємо, раніше ми порівнювали акторів серіалу “Чорнобиль” з їхніми реальними прототипами.

Твоє враження від прочитаного

Злий Злий
2
Злий
Мило Мило
11
Мило
Фігня Фігня
2
Фігня
Химерний Химерний
3
Химерний
Подобається Подобається
90
Подобається
О боже О боже
26
О боже
Круто Круто
11
Круто
Що за! Що за!
2
Що за!

Коментар 0

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Реальна історія Людмили та Василя Ігнатенка — пожежника, який гасив пожежу на 4-му реакторі ЧАЕС