fbpx

12 цікавих фактів з життя Василя Стуса, які не розповідали в школі.


Василь Стус говорив тільки українською мовою, пояснюючи: «Моя мова – мамина». Стус був не просто поетом, а людиною з гіперчутливістю до несправедливості. Василь Стус не любив брехні, але кожною клітиною свого серця і душі любив свою країну.

Пропонуємо твоїй увазі 12 фактів з життя Василя Стуса, які не просто зруйнують його хрестоматійний образ, а допоможуть глибше зрозуміти його як людину, тата, чоловіка, друга, патріота, який жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття…

  1. Стус народився на Святвечір, 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині і був четвертою, наймолодшою дитиною у сім’ї. 1939 року батьки — Семен Дем’янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Батько завербувався на один із хімічних заводів, а ще через рік батьки забрали туди своїх дітей. Якось вже у таборі Василь Стус запитав у старого в’язня, глибоко віруючої людини: що означає народитися в такий день. У відповідь почув: «Це милість Божа, щастя. Але кому багато дається, з того багато і спитають».
  2. Василю ще не виповнилося шести років, коли він відправився в школу. Батьки, що залишали сина вдома на господарстві, не відразу дізналися про це. З настанням холодів вчителька запитала у мами, чому Василько ходить на уроки босоніж. Мати заметушилася: «Яка школа? Він ще маленький». Але вчителька вмовила її відпускати сина на заняття: «Я його старшим ставлю в приклад. Кажу: «Стусік, вийди до дошки». Він тягнеться навшпиньках і пише…».
  3. Василь Стус вступив на історико-філологічний факультет педагогічного інституту міста Сталіно. У групі він був наймолодшим. Стус самостійно вивчив латинь, добре знав німецьку мову. А відповідав завжди тільки українською. «Моя мова – мамина», – зізнавався він близьким друзям.
  4. 4 вересня 1965 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції. «У кінотеатрі я сиділа поруч з Василем, і встали ми разом. Він відчайдушно вигукував щось на підтримку заклику Чорновола: «Хто проти тиранії, встаньте!» І тремтів кожною клітинкою свого тіла», – згадувала Михайлина Коцюбинська.
  5.  Згодом у пояснювальній записці в аспірантурі Стус написав: «Я не мiг стерпiти. Я не мiг мовчати!» Тим не менше з аспірантури його виключили і Василь пішов працювати кочегаром. Роки тимчасових робіт стали чи найщасливішими роками його життя. Хоча з моменту виступу у кінотеатрі за ним й слідкували агенти КДБ, він часто їздив з друзями в подорожі, в ці роки він і знайшов свою кохану. Його обраницею стала Валентина Попелюх, з якою побралися 1965 року.
  6. Про зміну свого соціального статусу він повідомив нареченій. «Ну і що, хіба ти після цього будеш іншим?» – сказала Валентина. Тим часом її батька люди в штатському кілька годин вмовляли вплинути на доньку, яка збирається заміж за Стуса. «Що поробиш, якщо вона його любить, – сказав батько. – Це доля». Василь і Валентина розписалися 10 грудня 1965 року. У них народився син Дмитро.
  7.  На п’ятиріччя Дмитрика, 15 листопада 1971 року, до Валентини і Василя Стуса прийшли в гості В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний… Очевидно, факт збору найвідоміших шістдесятників остаточно переконав владу в «небезпеки» Стуса. 13 січня 1972 року поета заарештували і порушили кримінальну справу за «систематичне виготовлення і розповсюдження документів, що ганьблять радянський державний і суспільний лад».
  8. Коли в камері кримінальник поранив Стуса заточкою, у поета відкрилася внутрішня кровотеча, він втратив свідомість. Медичну допомогу йому не надавали. І тільки після голодування, організованого на жіночій зоні Іриною Калинець та Надією Світличною, вмираючому прислали лікаря. У лікарні поетові видалили дві третини шлунка. Він жартував з цього приводу: «Мені вшили зеківський шлунок, він тільки баланду приймає».
  9.  Повернувшись до Києва в серпні 1979 року, Василь Стус вступив до Української Гельсінської спілки. Через півроку він був знову заарештований і проходив по справі вже як «особливо небезпечний рецидивіст». Йому дали 10 років таборів посиленого режиму і п’ять років заслання. У зверненні академіка Сахарова до керівників країн – учасниць Гельсінкського акта говорилося: «1980 рік ознаменувався в нашій країні багатьма несправедливими вироками і переслідуваннями правозахисників. Але навіть на цьому трагічному тлі вирок українському поетові Василю Стусу виділяється своєю нелюдськістю. Життя людини ламається без залишку – як розплата за елементарну порядність і нонконформізм, за вірність своїм переконанням, своїм «я»… Вирок Стусу повинен бути скасований…»
  10. По закінченню строку, Стуса 1977 вислали у селище Імені Матросова Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях. З ув’язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом».
  11. У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього. В одному з листів, адресованому світовій громадськості (жовтень 1980), відомий російський вчений і правозахисник Андрій Сахаров розцінив вирок Стусові як ганьбу радянської репресивної системи.

  12. Табірними наглядачами знищено збірку  «Птах душі» з приблизно 300 віршів Стуса. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. А 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що, читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування.4 вересня 1985 року, рівно через 20 років після акції протесту в кінотеатрі «Україна».
    Василь Стус загинув у карцері табору ВС-389/36 в Пермській області, де містилися «особливо небезпечні державні злочинці».

    «28 серпня, йдучи в карцер, Василь сказав своєму сусідові Леоніду Бородіну, що оголошує сухе (без води) голодування, – згадує колишній політв’язень, правозахисник Василь Овсієнко. – «Яку?» – запитав Бородін. – “До кінця”. Це означало – до тих пір, поки з нього не знімуть брехливі звинувачення: нібито він у робочий час лежав на нарах у верхньому одязі», а «на зауваження громадянина контролера (наглядача) вступив з ним у суперечки».

    Пропонуємо твоїй увазі цитати Василя Стуса – людини, яка віддала життя за любов до своєї країни.

Твоє враження від прочитаного

Злий Злий
3
Злий
Мило Мило
0
Мило
Фігня Фігня
0
Фігня
Химерний Химерний
2
Химерний
Подобається Подобається
23
Подобається
О боже О боже
10
О боже
Круто Круто
7
Круто
Що за! Що за!
2
Що за!
Vicky

Коментар 0

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 цікавих фактів з життя Василя Стуса, які не розповідали в школі.