Роман між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською: правда чи вигадка?


Леся Українка почула про Ольгу Кобилянську від учня і соратника Михайла Драгоманова — Михайла Павлика. У 1891 році по дорозі до Відня на лікування вона разом з матір’ю Оленою Пчілкою зупинилася у Львові, де й познайомилася з Павликом. Павлик же після знайомства з Оленою Пчілкою та її донькою, в листі до Драгоманова написав, що Леся «просто ошоломила мене своїм образованням та тонким розумом». Перебуваючи у Відні, вона просить Павлика прислати їм повість Ольги Кобилянської «Лореляй» (попередня назва «Царівни»), про яку той згадував. «Мені дуже цікаво прочитати її, тим більше, що се праця жіноча».

Прочитавши повість, вона відразу ж із Відня пише Павликові, що їй повість дуже сподобалася — «щось є у ній свіже, молоде та оригінальне, в цій повісті я бачу правдивий літературний талант, а не дилетантизм літерацький, що вже так обрид мені в нашій літературі». Леся Українка відзначає впливи Жорж Занд, та особливу вагу повісті бачить у тому, що вона змальовує «історію цілого нещасливого нашого інтелігентного жіноцтва», й захоплено відгукується про те, що краса повісті полягає «не так в її ідеях, як в глибокій, тонкій, логічній психології героїні Наталки». На той час Лесі Українці було 20 років, Кобилянській — 28 років. Кобилянська говорила мовою, знайомою молодій письменниці, і говорила про речі, близькі їй.

Досить цікаво, що перше знайомство обох письменниць відбувається поза межами України. У 1899 році, знову перебуваючи на лікуванні, цього разу в Берліні, Леся Українка першою напише до Кобилянської, назвавши її «товаришкою». В їхньому листуванні насамперед зринуть теми, суголосні долі жінки-письменниці та її самореалізації на літературному полі. «Ви тепер маєте ту гордість, яку не кожен має, Ви самі створили собі свою долю і нікому не завдячуєте її», — так визначає місце товаришки в українській літературі Леся Українка.

В їхнє спілкування також входять інтимні імена, передусім німецькомовні (liebe, ferne Freundin; liebe Morgensee; liebe Ferne; meine liebe Wunderblume), котрі будуть довго супроводжувати листування Лесі з Кобилянською. А в січневому листі 1901 року з Мінська, де вона опікується хворим товаришем Сергієм Мержинським, Леся Українка не лише звертається до Кобилянської «liebe ferne Lotosblume», але й ідентифікує себе «Ihrem armen Schwan», називаючи себе «вашим бідним лебедем».

В ті важкі дні коло хворого Леся Українка шукала в Кобилянській співрозмовницю-товаришку, яка могла б її зрозуміти, і зверталася до неї ще з більшою ніжністю, ніж раніше, називаючи не лише «liebe ferne Lotosblume», але й «liebe, libste».

Втрату близького друга у березні 1901 року Леся Українка пережила важко. На дев’ятий день по смерти Мержинського, вже повернувшись до Києва, вона пише до Кобилянської, що «страшно втомлена фізично і морально» й «нічого мені не хочеться». Однак у цьому ж листі вона говорить про своє нестримне, велике бажання — «таки справжнє, виразне бажання»! — «се поїхати до Вас на Зелену Буковину». Леся є дуже відкритою і прагне заспокоєння: «Мені хочеться Ваших тихих речей, Ваших лагідних поглядів, Вашої ще нечуваної для мене музики, мене ваблять Ваші незнані а вже милі гори і вся Ваша країна, що здавна мрією моєю стала». Уже через місяць у квітні вона виїздить до Львова, а потім до Чернівців. Ще в січні 1900 року, тобто через якісь півроку після особистого знайомства з Кобилянською на Полтавщині, Леся Українка писала їй, що вони з сестрою планують вибратися «до Вас, на зелену Буковину».

Поїздка до Чернівців – довірлива і навіть інтимна. Є і додаткові причини. В Лесі Українки невроз та істеричні припадки, вона також потребує лікування, оскільки, здається, підхопила сухоти біля хворого Мержинського. Приблизно тоді ж, коли Леся вибирається в Буковину, Кобилянська має власну травму і сердечні переживання у стосунках із Осипом Маковеєм, якому здавна симпатизує. Втрата близької людини для Лесі Українки, як і боязнь розриву з Маковеєм, склали тло, на якому зароджується особлива довіра між жінками. Леся Українка зупиняється в будинку подруги у Чернівцях. Тут виникає їхня близькість, приватно-інтимні імена «хтося» і «хтосічка», тут зав’язується довірливе спілкування, «поза втомлених коней» і гіпнотичні «паси» та масажі, якими подруги знімають приступи істерії. Перебування в Чернівцях повертає сили і гумор. Дружба обох жінок перейнята відвертістю і довірою.

Пропонуємо до вашої уваги кілька листів, які проливають світло на довірливі і близькі стосунки між Лесею Українкою й Ольгою Кобилянською:


До Ольги Кобилянської

21 липня, 4 серпня 1899 рік, Гадяч, Зелений Гай

Будемо човном плавати і просто рука­ми, коли вмієте; будемо читати, розмовляти, я буду Вам грати Шумана і Шопена, яких Ви, здається, дуже любите, окрім того, українських пісень масу у власній транскрипції, віль­ній від контрапункту і всякої теорії. Мої сестри (їх у мене три) покажуть Вам всю околицю, побачите вже таку Україну, що “українійшої” й нема. Гойдаючись в гамаках попід дубами, прочитаємо Ваші нові твори, а мої хіба старі, бо нових тим ча­сом дасть Біг. Ви, може, що нового тут напишете, лісовий го­мін, може, навіє на Вас нові мрії та думки. Наша хата оточена лісом, а нижче по річці ліс ще більший, не смерековий, правда, а мішаний, але темний і гарний.

Я не буду наганяти на Вас сум, бо я в житті більша оптімістка, ніж в своїй літературі. Се залежить від того, що я пишу найбільш тоді, коли в мене в душі йде дощ, а він же таки не щодня йде, при Вас, гадаю, він не йтиме зовсім.

До побачення! стискаю Вашу руку.

До Ольги Кобилянської
26 грудня 1900 року, 2 січня 1901 року, Київ

Мені здається, що цвіт папороті, якби він був, то був би до Вас подібний.

До Ольги Кобилянської
25 березня 1901 року, Київ

[…] нещастя вже впало на мою голову. Сьогодня якраз дев’ятий день по смер­ти мого друга [Сергія Мержинського, в якого була закохана Леся Українка], вже тиждень, як він лежить в землі. […] Нічого мені не хо­четься, нічого мені не треба […] Але єсть у мене ще одно бажання, таки справжнє, виразне бажання, се поїхати до Вас на зелену Буковину. Мені хочеться Ваших ти­хих речей, Ваших лагідних поглядів, Вашої ще не чуваної для мене музики, мене ваблять Ваші незнані, а вже милі гори і вся Ваша країна, що здавна мрією моєю стала.

До Ольги Кобилянської
1 серпня 1901 р. Буркут

Хтось хотів би зробити комусь тепер найніжніші паси, бо хтось дуже розуміє когось, і через те і жалує когось дуже […] Хтось когось дуже лю­бить.

Нехай хтось пише. Сюди листи довго йдуть, цілий тиждень. Па!

До Ольги Кобилянської
15 серпня 1901 р. Буркут

А якби тепер тут був хтось та й ще хтось, вони пішли б разом над Черемош, от таки зараз, у сю темну-­темну ніч, і слухали б, як вода шумить, і дивились би, як зорі пробиваються крізь темні хмари, і згадали б мовчки, не говорячи слова, все найгірше і все найкраще з свого життя, погляди й руки стрівались би в темряві, і було б так тихо­-тихо, дарма що річка шуміла б… а потім хтось вернув би до хати вже менше смутний. А тепер? чі хтось менше смутний? чі хтось чує, як його хтось любить? хтось його так високо ставить в думці своїй і так заздро боронить від всього, що може врази­ти чі образити. Нехай хтось не зневажає себе, нехай хтось пла­че, коли йому тяжко, але нехай не катує себе, бо комусь иншо­му болить від того, дуже болить… Ні, ні, хтось тілько зробить паси дуже-­дуже ніжно і не буде вже нічого казати, а хтось і так буде знати чиїсь думки.

Хтось

До Ольги Кобилянської
6 вересня 1901 р. Довгопілля

А ще більше, і навіть найбільше хтось хоче не про себе говорити, а про когось чорненького, і хотів би попробувати так зробити, аби хтось не плакав, аби хтось розважився трошки; хтось ще сам не знає, як і чим він міг би те зробити, чі словами, чі очи­ма, чі пасами, але він таки попробує. […]

Ай, коли вже хтось буде з кимсь?!! […]

Хтось просить передати Св[ятій] Анні і всій родині його щирий привіт, а когось чорненького і дорогенького дуже цілує і пасами злегесенька гладить.

До Ольги Кобилянської
12, 18 листопада 1901 р. Київ

До когось дуже любого.

Хтось і тепер, і завжді однаково когось любить і хоче ко­мусь “неба прихилити”, але часом він не вміє писати так, як хотів би: розкис, голова болить, різні зайві думки заважають, от хтось і пише так якось блідо, апатично, зовсім не так, як ду­має про когось, як любить когось. А якби був тепер при комусь, то не потребував би сидіти та мазати пером по папері, а ліг би собі коло когось, наводив би на когось паси, може б, мало що говорив, а проте більше б сказав, ніж в сьому недотепно­му листі.

До Ольги Кобилянської
1‒2 січня 1902 р. Сан-Ремо 2

До когось дуже любого, дуже дорогого, що ніколи не сердить­ ся на когось і завжді когось розуміє.

Хтось і першого, і другого, і завжді­-завжді готовий привітати когось чорненького ніжними словами і ще ніжнішими пасами […]

Хтось когось хотів би поцілувати, і погладити, і багато чогось сказати, і багато подивитися, і багато подумати…

Хтось

Ольги Кобилянської
21 березня 1913 р. Хелуан Egypte. Helouan, Villa Tewfik 21.ІІІ.1913

Дорогий хтосічку!

Сей білий почав було листа в відповідь на чиюсь любу картку, та був щось нездоровий і гнівався на Єгипет (бо і в Єгипті бу­ ває вітер холодний, а хтось уже розбалувався і хоче, щоб усе було тепло), а хтось чорненький хоче, щоб хтось “гарно” пи­сав про Єгипет, хтось так не вмів і листа свого подер. […]

Невіддільною складовою відносин Лесі Українки й Ольги Кобилянської є духовно-творча платонічна складова. Оксана Забужко, яка своє життя присвятила тому, щоб показати місце Лесі Українки в світовій культурі, гнівно розвінчує  настирливий міф про нетрадиційне кохання між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською (про це багато сказано в «Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій»). Вона наголошує, що такий стиль спілкування, зокрема і в листах, був характерним для родини Косачів.

Чи був роман між Лесею Українкою й Ольгою Кобилянською, достеменно невідомо. Зрозуміло одне — між письменницями точно була міцна дружба і глибоке взаєморозуміння. Якщо вам була цікавою ця інформація, розвінчайте міф серед друзів та поділіться статею у соцмережах. Також ми підготували підбірку цитат геніальної Лесі Українки.

Твоє враження від прочитаного

Злий Злий
0
Злий
Мило Мило
1
Мило
Фігня Фігня
0
Фігня
Химерний Химерний
0
Химерний
Подобається Подобається
2
Подобається
О боже О боже
1
О боже
Круто Круто
0
Круто
Що за! Що за!
0
Що за!
Vicky

Коментар 0

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Роман між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською: правда чи вигадка?