Віра Крепкіна народилася у квітні 1933 року в Котельничах Кіровської області (РРФСР).
У майбутньої олімпійської чемпіонки було напівголодне дитинство, частина якого припала на війну. У цій війні Віра втратила батька, тож матір змушена була сама піднімати дітей. Жили дуже бідно, і єдиною втіхою дівчинки були уроки фізкультури в школі. Там в бігу з Вірою ніхто не міг зрівнятися.
У сьомому класі, в 1949 році, Віра взяла участь в змаганнях з бігу в Вологді. Це були відомчі змагання Північної залізниці. Вона відстоювала честь депо, в якому працював її батько до війни. Бігла босоніж, та й форма була не зовсім спортивна – якийсь хлопець позичив їй свої труси (відгомони післявоєнної бідності). Віра прибігла першою, але перемогу їй не зарахували, так як вона додала собі рік і виступала під іншим прізвищем.
На цих змаганнях Віру помітила тренерка Валентина Дорогова і запропонувала їй походити в Вологодський залізничний технікум – займатися в дитячо-юнацькій спортивній школі. Мати не хотіла відпускати Віру, вважала заняття спортом марною справою, боялася за неї. Але Віра сама дуже хотіла займатися спортом і зуміла вмовити матір відпустити її на навчання.
Дівчина вступила до технікуму і одночасно займалася в ДЮСШ у тренера Дорогова. На перших порах, коли не було місця в гуртожитку, тренер прихистила Віру у себе вдома. Заняття спортом і навчання в технікумі проходили успішно, і Віра отримувала стипендію в 1200 руб. На ті часи – великі гроші. Половину з них майбутня чемпіонка посилала матері, щоб брати могли вчитися в школі.
А в 1951 році Віру прийняли в збірну СРСР. На першості країни в Мінську в фіналі вона посіла високе, четверте місце. Тут же, в Мінську, відбулася дуже важлива для Віри подія в особистому житті – вона познайомилася з майбутнім чоловіком Михайлом Крепкіним. Цікаво, що до війни Михайло сам займався спортом, але після поранення на фронті спорт був йому протипоказаний.
Пізніше чоловік-військовий отримав квартиру у Києві і молода сім’я на початку 50-их переїхала у столицю УРСР. Саме тут у 1955-му народився їх син Андрій. Віра продовжувала займатися спортом. Допомога чоловіка у вихованні маленької дитини суттєво сприяла Вірі, яка могла більше часу присвячувати спорту.
Олімпійське чудо в Римі
Цікавий факт: майбутня олімпійська чемпіонка зі стрибків у довжину, радянська легкоатлетка Віра Крепкіна їхала на Ігри в Рим-1960 як запасний варіант.
Практично все свідоме життя до цього вона тільки бігала. Найтитулованіший радянський спринтер, семиразова чемпіонка СРСР, дворазова чемпіонка Європи. Чемпіонати світу з легкої атлетики в ті часи ще не проводилися (перший подібний турнір відбувся тільки в 1983 році), тому нагороди континентальної першості були найвищими, крім олімпійських, зрозуміло. До речі, Крепкіна брала участь в спринтерських забігах на Олімпійських іграх в Гельсінкі-1952 і Мельбурні-1956, де в складі естафетної команди в забігу 4 × 100 м посіла четверті місця.
За рік до Олімпіади спортсменка перенесла хворобу Боткіна (гепатит А), була виключена зі складу олімпійської збірної, але взяла участь в товариському матчі СРСР – США і виграла золото. Вона перша з спортсменок почала поєднувати біг і стрибки в довжину. Цим матчам тоді надавалося не менше значення, ніж Олімпійським іграм, адже між СРСР і США в самому розпалі була холодна війна. Тому для СРСР перемога в цьому матчі перемога мала неабияке значення.
Стрибок в довжину Віри Крепкіну став вирішальним в цих змаганнях – радянські спортсмени здобули перемогу. Крепкіну нагородили медаллю “За трудову звитягу” і дозволили відправитися на Олімпійські Ігри в Римі, але в ролі запасної.
До речі, хворобу Боткіна (Гепатит А) вона підхопила якраз в Філадельфії, під час того матчу. За такої хвороби навіть у школі учнів звільняють від фізкультури. Але Віра не здавалася – її дуже підтримував чоловік. Його фронтовий друг-лікар обстежив Крепкіну і дав рекомендації по харчуванню та поступовому збільшенні навантажень. За всім цим дуже уважно стежив Михайло Степанович: сам готував дієтичні страви, встановлював план тренувань. До літа 1960 року Крепкіна досягла колишніх результатів і, незважаючи на опір тренера, була включена до складу збірної, хоч і на лаві запасних.
31 серпня 1960-го, на змаганнях зі стрибків у довжину, який відкривав легкоатлетичну програму Олімпійських Ігор, Вірі Крепкіній дістався 159-й номер, “відповідний” її зросту (159 см), за який радянську спортсменку називали Російським Колобком.
Ще одне прізвисько їй дав відомий письменник, автор “Чіполіно” Джанні Родарі, який тоді вів репортаж зі стадіону. Він назвав Крепкіну – Ангелом з крильцями. В той день в Римі спека доходила до 45 ° С, і в таких важких умовах доводилося виступати спортсменам.
Пані Віра дуже ризикувала: за такої спеки і після хвороби Боткіна міг статися розрив жовчного міхура. Але все обійшлося. На римському стадіоні “Форо Італіко” Крепкіна завоювала золоту медаль, перемігши більш досвідчених стрибунів – чемпіонку попередньої Олімпіади Ельжбету Кшесинську з Польщі та світову рекордсменку Хільдрун Клаус з НДР.
Результат Крепкіної був новим олімпійським рекордом – 6 м 37 см. Ніхто в світі до Віри Крепкіної і після неї не стрибав у довжину з таким результатом при такому зрості. Це була перша золота медаль збірної СРСР на тих Іграх. Перемога Крепкіної стала однією з головних сенсацій турніру легкоатлетів на Іграх в Римі.
Цікавою була реакція на цю перемогу матері Віри: “Мама, почувши мій голос, розплакалася. А потім стала кроками міряти нашу хату:” Раз, два, три, чотири. Вийшла на ганок і каже:”Я все одно не можу зрозуміти, як Вєрка нашу хату перестрибнула…
Після тієї Олімпіади Крепкіна попрощалася з активними виступами і почала займатися тренерською діяльністю. У 2001-му Віра Самуїлівна перенесла операцію на кульшовому суглобі (гроші на цю операцію надсилав сам президент МОК Хуан Антоніо Самаранч). На жаль, біди на цьому не закінчились: через кілька років не стало її чоловіка та сина Андрія.
Зараз олімпійській чемпіонці 88 років, вона досі жива. Мешкає у середмісті Києва і виходить тільки у двір- розім’яти суглоби.
88-річна пані Віра все ще дуже енергійна, чудово пригадує свої три Олімпіади, має чітку громадянську позицію, однак залишається практично на самоті.
Коментар 0