Великий українець Григорій Верьовка, з яким мріяв заспівати Пол Маккартні


Українського диригента і композитора Григорія Верьовку за радянських часів знав весь музичний світ. Хор його імені з 1943 року з тріумфальним успіхом поширював серед мільйонів шанувальників українську народну пісню. Причому виконавці досягли такого рівня, що з ними побажав заспівати один з учасників легендарної ліверпульської четвірки – сам Пол Маккартні.

Це співпраця не встановилося лише через тодішні обмеження в контактах радянських громадян з іноземцями. Записи хорових пісень на пластинках «Мелодія» розліталися моментально.

Цей творчий колектив був єдиним в Україні, який зумів досягти такого успіху. Іспанія, Австрія, НДР, Франція, Португалія, Нідерланди, Мексика, Коста-Ріка, Чехія, Канада, Монако – це лише частковий перелік держав, які радо зустрічали гастролюючих артистів хору ім. Г. Верьовки, щойно відкрилися кордони.

Важке дитинство і консерваторія екстерном

У майбутнього відомого композитора і хормейстера Григорія Верьовки було злиденне дитинство. Народжений на Чернігівщині, хлопчик ріс в сім’ї з дванадцяти дітей. В таких умовах навчання музиці вимагало неймовірного прагнення і напористості. І Григорій не боявся труднощів, старанно навчаючись співу і опановуючи народні музичні інструменти.

Любов до народної української пісні прищепила дитині матір, вона постійно наспівував популярні мотиви. З десятирічного віку Гриша співав в архієрейському хорі. Уже на той момент ніхто не сумнівався в обдарованості хлопчика музичним талантом. Вищу музичну освіта Григорій отримував уже після революції, паралельно працюючи з хоровими самодіяльними колективами. Це давало хоч якусь можливість вижити в голодні часи і не розлучатися зі справою всього життя.

Звичайно, артисти-самоучки не могли змагатися зі співаками-професіоналами. Але крім коштів для існування в той період Верьовка отримав цінний організаторський досвід. Керуючи різношерстим колективом простих робітників, він навчився бути керівником, запалював підлеглих і допомагав їм повірити в настільки малоймовірний успіх. У 1933 році Григорій Верьовка екстерном закінчив музичну консерваторію і очолив музичну школу, паралельно керуючи хором. Багатоголосий хор і народна пісня так і залишилися його головним покликанням до кінця життя.

Війна і співаки в кирзових чоботях

11 вересня 1943 року Рада народних комісарів Української РСР ухвалила сформувати Державний український хор з 134 чоловік: співаків, артистів оркестру народних інструментів та артистів балету. Художнім керівником і головним диригентом був призначений науковий співробітник фольклорного інституту республіканської АН Григорій Верьовка. На той момент в ході Другої світової настав переломний момент: СРСР почав відтісняти фашистів на захід. Хоровий колектив був направлений рухатися з основними фронтовими силами і підтримувати патріотичної піснею бойовий дух.

Найперших виконавців Верьовки у військових умовах доводилося шукати буквально на вулицях. Бувало, він просто підходив до юнаків або дівчат і пропонував прочитати вірш чи станцювати.

Перший склад з шести миргородських співаків, 16 кобзарів і полтавських бандуристів дали концерт в перший же день взяття радянською армією Києва. У залі присутні три сотні глядачів. Замість відсутніх народних костюмів на артистів розмальовані різнокольоровими ягодами білі сорочки, кирзові чоботи і новорічні іграшки замість бус. Газети повідомляють про термінове наборі артистів, і незабаром без народного хору в Україні не проходить жодне серйозне захід. Верьовка робив свою справу з жаром і неймовірним ентузіазмом. Допомагала йому дружина фахівець хорової справи Елеонора Скрипчинська.

У 1948 році Верьовка запрошує в ансамбль тоді ще просто студента музичної консерваторії Дмитра Гнатюка. Той спочатку відмовляється – викладач рекомендує талановитому співакові виключно сольну кар’єру. Але Верьовці вдається схилити перспективного виконавця на свою сторону. На аргумент Гнатюка про те, що у нього немає навіть сценічного костюма і штани в латках, Григорій Гурович сказав: «Ти, головне, виходь і посміхайся, а потім швидко задом за лаштунки».

Після виступу Гнатюка Верьовка приніс йому гроші на перший пристойний костюм в життя видатного в майбутньому оперного виконавця. А вже через кілька тижнів везе студента в Москву на концерт, присвячений ювілею Сталіна. Дмитро Михайлович згадує, як розглянув зі сцени в ложі Мао Цзедуна зі Сталіним. А після концерту його, навіть не снідали, провели в Кремль виконати особисто для Йосипа Віссаріоновича кілька українських народних. Після виступу Сталін запросив переляканого молодого артиста за стіл, а до колег Гнатюк повернувся з сумками їжі і улюбленої сталінської Хванчкара. В ту ніч Гнатюк промовив з Верьовкою до ранку, а на ранок до них дійшла інформація, що вождь виконанням залишився вкрай задоволений.

Світова популярність

У 1952-му у Українського народного хору з’явилися нові перспективи – можливість здійснювати закордонні гастролі. Перші ж виїзні виступи в Польщі, Румунії та Болгарії відгриміли під щедрі оплески. Виступаючи за кордоном, хор виконував народні пісні приймаючої держави його рідною мовою. У підсумку до шістдесятих репертуар колективу налічував понад 50 пісень під авторством 22 різномовних авторів.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений 💛💙Ukrainian Folkloric Ensemble (@veryovka)

Раніше ми розповідали історію життя Назарія Яремчука.

А також говорили про життя Богдана Ступки.

Твоє враження від прочитаного

Злий Злий
0
Злий
Мило Мило
0
Мило
Фігня Фігня
0
Фігня
Химерний Химерний
0
Химерний
Подобається Подобається
4
Подобається
О боже О боже
2
О боже
Круто Круто
4
Круто
Що за! Що за!
0
Що за!

Коментар 0

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Великий українець Григорій Верьовка, з яким мріяв заспівати Пол Маккартні